Дата публікації: 10 жовтня 2016
Євгенія Макаренко, юрист
Джерело: «Юрист&Закон»
При розгляді спорів між великими суб’єктами міжнародного ділового ринку, у зв’язку з можливим ризиком нанесення шкоди при розголошенні певної інформації, часто виникає питання конфіденційності.
Поняття конфіденційності передбачає кілька аспектів. Перш за все, конфіденційність арбітражного розгляду виключає гласність, тобто ніякі треті особи (зокрема, преса, громадськість), різні організації, не мають права вимагати забезпечення їх присутності на слуханнях арбітражу або доступу до матеріалів справи сторін, якщо не отримано відповідну згоду сторони . Самі арбітри і співробітники арбітражного суду повинні забезпечити закритість представленої сторонами інформації, відмовити в запиті особі, яка не є стороною арбітражного процесу, в наданні такої інформації.
При правовому позначенні конфіденційності це поняття визначають два аспекти, а саме такі, як суб’єкт та об’єкт поширення принципу конфіденційності. Суб’єктний аспект конфіденційності визначає того, хто саме є носієм зобов’язання щодо збереження конфіденційності, наприклад, самі сторони арбітражного розгляду, арбітри, секретаріат арбітражного суду, представники сторін в арбітражному процесі (адвокати, юристи), а також треті особи, які беруть участь у розгляді. З точки зору об’єктного визначення принципу конфіденційності слід враховувати саме об’єкти (документи), на які поширюється цей принцип, наприклад, розкриття відомостей в процесі слухання (доказування), накази та рішення арбітрів (процесуальні документи), будь-які письмові подання сторін, включаючи додатки до таких подань, реквізити сторін та ін.
Сам принцип конфіденційності прописаний в регламентах арбітражних судів, де чітко вказується, на кого і на що поширюється цей принцип.
Відповідно до Арбітражних правил Лондонського міжнародного арбітражного суду (ч. 1 ст. 30) в першу чергу боку арбітражного розгляду як суб’єкти зобов’язуються зберігати конфіденційність всіх арбітражних рішень і всіх інших матеріалів арбітражного розгляду, створених для цілей його проведення, а також будь-яких інших документів і змісту наради складу арбітражу.
У Регламенті Арбітражного інституту при Торговій палаті м. Стокгольм також міститься норма про конфіденційність, і вона визначає поширення такого принципу на Торгову палату м. Стокгольм і склад арбітражу, які повинні зберігати конфіденційність арбітражу та арбітражного рішення (ст. 46).
Широко розписані положення про конфіденційність і зобов’язання по дотриманню цього принципу в Арбітражних правилах Торгової палати м. Париж (ICC). На вимогу будь-якої сторони склад арбітражу може видавати накази щодо конфіденційності арбітражного розгляду і може вживати заходи, спрямовані на захист комерційної таємниці та конфіденційної інформації (ч. 3 ст. 22). В Арбітражний регламент ICC також входить Статут Міжнародного арбітражного суду, який визначає, що діяльність такого суду має конфіденційний характер, що повинен дотримуватися будь-якою особою, яка бере участь в його роботі в будь-якій якості. Цей Статут визначає об’єкти поширення конфіденційності як «матеріали, що мають відношення до роботи Суду і його Секретаріату».
Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ передбачає чітке правило конфіденційності при проведенні слухання (ст. 28), проте, що стосується зобов’язань сторін по відношенню до конфіденційності та об’єктного визначення цього поняття, такі положення відсутні в цьому регламенті.
Відповідно до Регламенту МКАС при ТПП України (ст. 12) голова МКАС, його заступники, арбітри і секретаріат зобов’язані дотримуватися конфіденційності щодо інформації, що стала їм відома.
Існують також випадки, коли принцип конфіденційності був проігнорований.
Наприклад, у справі Esso Australia Resources Ltd та інші проти Plowman (Minister for Energy and Minerals) та інші (1995) 128 ALR 39 Верховний суд Австралії вказав, що конфіденційність не є невід’ємною частиною арбітражного розгляду і що за відсутності прямої вказівки закону і явно вираженої угоди сторін сама по собі арбітражна угода не містить зобов’язання про заборону розкриття інформації, отриманої під час розгляду справи. Суд вказав, що в цьому спорі між державним органом сторони не були пов’язані конфіденційністю при розкритті інформації Міністерству енергетики Австралії, яке є контролюючим органом у цій сфері та діє в інтересах всього суспільства в цілому.
У справі Bulgarian Foreign Trade Bank Ltd. проти A.I. Trade Finance Inc. Верховний суд Швеції підтвердив позицію Апеляційного суду щодо оскарження арбітражного рішення. Питання, які були підняті у цьому рішенні, стосувалися дійсності арбітражного застереження і чи були сторони пов’язані зобов’язанням про конфіденційність. У цій справі арбітражне застереження саме по собі не містило зобов’язання про конфіденційність. Також Шведським законом про арбітраж 1929 року, який був визначений як застосовне право, не передбачається таке зобов’язання. На підстави A.I. Trade Finance Inc. про пов’язаність зобов’язаннями про конфіденційність Bulgarian Foreign Trade Bank Ltd. послався на Арбітражні правила Європейської економічної комісії ООН, де зазначено, що «справа буде слухатися при відкритих дверях лише за умови, що обидві сторони цього зажадають» (ст. 29). Bulgarian Foreign Trade Bank Ltd. стверджував, що таке трактування хоч і відноситься до всього процесу, але буквальне формулювання – все ж тільки до усного слухання справи.
На думку суду, відправна точка для вирішення питання про конфіденційність полягає в тому, що арбітражний розгляд базується на угоді. Хоча арбітраж має приватний характер, але він регулюється законом. У цій справі суд вказав, що арбітражний розгляд може бути гласним, спираючись на положення, викладені в арбітражному законодавстві, або при зверненні в державні суди, або при отриманні заходів безпеки, записі фактичних даних або оспорюванні судових розглядів. На думку Верховного суду Швеції, сторона арбітражного розгляду не може бути пов’язана зобов’язаннями про конфіденційність, якщо сторони про це не домовилися.