укр eng рус est

Публікації

Останні новини
Відгуки
Chambers Europe

«Нещодавно фірма провела консультування з низки фармацевтичних справ. Багато хто погоджується, що ця команда «рухається в правильному напрямку, особливо вражає її робота у фармацевтичній галузі».

 

Особливості захисту активів у аграрній сфері

23.06.2016

Ірина Кузіна, адвокат, керівник Харківського офісу ЮФ «Ілляшев та Партнери»
Джерело: Юрист&Закон

Першочерговий фронт захисту всіх видів активів – не допустити «рейдерського захоплення» підприємства, тобто перереєстрації корпоративних прав у ньому та захоплення посад виконавчих органів сторонніми особами. Активи аграрного підприємства – це ресурси, контрольовані підприємством, використання яких призведе в майбутньому до отримання економічних вигод. Це не тільки земля, гроші, корпоративні права, техніка, будівлі, технологічне обладнання та сільськогосподарська продукція, а й біологічні активи (рослини, тварини), незавершене виробництво (витрати майбутніх періодів, в т.ч. підготовлений до посівів грунт), об’єкти права інтелектуальної власності (права за ліцензійними договорами на використання сортів рослин та порід тварин, знаки для товарів та послуг та ін.) та багато іншого.

Другий фронт – захист компанії від підвищеної уваги правоохоронних органів, які користуючись внесенням до ЄРДР відомостей про злочин за статтями Кримінального кодексу України 110-2 (фінансування дій, скоєних з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України), 258-5 (фінансування тероризму) або більш банальною ст.212 КК (ухилення від сплати податків та зборів, інших обов’язкових платежів). Однак це не буде предметом розгляду в цій публікації тому, що особливостей для аграрної сфери є небагато.

Захист активів в аграрній сфері має свої неповторні особливості, пов’язані в основному зі специфічними об’єктами прав і законодавчим регулюванням їх обігу. Працюючи в цій галузі, юрист досить глибоко вникає в технології виробництва, логістику. Отже, що особливого з активами аграріїв?

Земля
У власності або на умовах оренди – земельний банк агропідприємства повністю визначає ту межу, до якої цей бізнес може вирости. Тому успішні агрокомпанії можуть відчувати «земельний голод» під час росту, що змушує їх озиратися на сусідів та будувати плани захоплення територій, подібні до військових.

Традиційні категорії справ в умовах мораторію на купівлю-продаж землі – визнання недійсними договорів оренди, земельних актів, суперечки про самозахоплення земельних ділянок, про зобов’язання усунути перешкоди у праві користування та інші. Це приватно-правові спори.

Однак, на жаль, і публічно-правові спори можуть виникати з приводу землі – чи то в ході «земельних війн» бізнесу, то чи зі «злої» ініціативи органів державної влади та місцевого самоврядування.

Наприклад, поширення набула категорія справ про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок фермерських господарств за позовами прокурорів.

У більшості випадків ці позови обґрунтовуються неповним дотриманням бюрократичних вимог до документації при укладанні договорів оренди, а не суттєвими порушеннями.

Як приклад – розглянута Верховним Судом України справа № 6-2902цс15 (постанова від 03.02.2016 року).

У своєму правовому висновку ВСУ звертає увагу, що ст. 7 ЗУ «Про фермерське господарство» містить спеціальну норму по відношенню до ст.123 Земельного кодексу України, а тому заява громадянина про надання ділянки для ведення фермерського господарства має відповідати саме спеціальному закону. При цьому відповідний орган (а також суд) повинен дати оцінку зазначеним в заяві обставинам та фактам, перевірити доводи заявника, наведені в обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив розвитку фермерського господарства, в тому числі про наявність трудових та матеріальних ресурсів.

Також у постанові по справі №6-2903цс15 від 11 травня 2016 року розглядається аналогічна ситуація.

Була проаналізовано практика застосування Європейським судом з прав людини статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Точніше була обґрунтована непридатність практики Європейського суду з прав людини шляхом оцінки Верховним Судом України критерію «пропорційності» та «справедливого балансу», з посиланням на рішення «Раймондо проти Італії» (22.02.1994 року), «Філіпс проти Сполученого Королівства» (05.07. 2001 року), «Аркур та інші проти Італії» (05.07.2001 року), «Ріел та інші проти Італії» від 04.09.2001 року), «Ісмаїлов проти Російської Федерації» (06.11.2008 року).

Однак ВСУ у своїх постановах обходить стороною «принцип належного урядування», застосований ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (20.01.2012 року, №29979/04, §70-72) і інших, відповідно до якого ризики помилок державного органу покладаються саме на державний орган, а не на громадянина.

А тому підходи ВСУ я вважаю дискусійними, і такими, що, в цілому, демонструють всю забюрократизованість державної системи, в якій пріоритет відданий формі, а не змістом, букві закону, а не його духу.

Слід додати, що законом від 31.03.2016 року № 1067-VIII до статті 7 ЗУ «Про фермерське господарство» внесено зміни, і тепер норма відсилає до Земельного кодексу України.

Так про яке порушення балансу державних та приватних інтересів міркували суди? Адже на думку держави і так справедливо, як з’ясувалося.

Сільскогосподарська техніка
Трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні та меліоративні машини, сільськогосподарська техніка та інші механізми підлягають відомчому обліку відповідно до постанови КМ України від 8 липня 2009 року № 694. Це забезпечує їх ідентифікацію, і тому захищати аграріям таку техніку доводиться найчастіше від кредиторів, в тому числі лізингодавців за лізинговими договорами (а не від простих розкрадань).

За змістом ст. 292 Господарського кодексу України, лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає у наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається їм у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

На підставі ч. 2 ст.7 ЗУ «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

А це означає, що питання взаєморозрахунків за такими договорами мають пряме відношення до захисту активів підприємства.

Як приклад по такій категорії спорів – постанова ВГСУ від 26.04.2016 року по справі №902/823/15.

Оскільки найчастіше договори фінансового лізингу з сільськогосподарською технікою в якості предмета часто обираються фермерами як фізичними особами, відзначимо практику касаційних судів і Верховного Суду України з цього питання.

Так аналізуючи договори фінансового лізингу суди почали встановлювати, що вони містять несправедливі умови. Зокрема, в правових висновках у справах № 6-3020цс15 та № 6-65цс16 (обидві справи по ТОВ «ЛК «Еталон», постанови від 11 травня 2016 року) Верховний Суд України, ґрунтуючись на положеннях ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановив, що несправедливими є положення договору фінансового лізингу, які вносять істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, зокрема містять умови про зміни у витратах, в тому числі по платі за дострокове його погашення.

Сільськогосподарська продукція
За змістом ст.189 ЦК України, продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.

В силу того, що сільськогосподарська продукція – речі з родовими ознаками, причому частково швидкопсувна, а також в силу технології зберігання та переробки, дана категорія активів відноситься зазвичай до товарів в обороті або переробці.

Хоча «товар в обороті» – категорія економічна, проте правове регулювання операцій з ним спирається на цей термін, а не на «продукцію».

Наприклад, ЗУ «Про заставу» містить цілий розділ ІІІ, який визначає особливості застави товарів в обороті та переробці.

Перебування товару в обороті або переробці, зазвичай у третіх осіб, і обумовлює особливості захисту такого активу.

Головна особливість та небезпека для власника: товари можуть існувати на папері, але відсутні фізично в зв’язку з порушеннями в складському обліку або з інших причин. Перевірити наявність товару складно, тому що він має родові ознаками його не можна відрізнити від такого ж товару іншого власника (або постачальника сировини в переробку). Зерновий склад або переробник може порушувати зобов’язання за договором та не повертати товар або перероблений товар.

Зокрема, правила обліку та оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки врегульовані насамперед ЗУ «Про зерно та ринок зерна в Україні», Інструкцією про ведення обліку й оформлення операцій із зерном та продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах (затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13 жовтня 2008 року №661), Положенням про обіг складських документів на зерно (затверджене наказом Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 року № 198).

Категорії спорів з цим об’єктом пов’язані з визначенням якості товару (класу, сорту) під час приймання на зберігання, з угодами щодо товару (в тому числі про стягнення заборгованості, про стягнення товару в натурі – див., наприклад постанову ВГСУ від 24 квітня 2008 року № 33/180-07), про стягнення збитків у зв’язку з порушенням договору зберігання зерна (або його перевезення) та інші.

Посіви та інше незавершене виробництво
Невирішеним досі питанням є право власності на посіви (а також незавершене виробництво по підготовці ґрунту до посівів), коли право власності/користування на землю припинено, наприклад, закінчився термін договору оренди земельної ділянки.

За змістом ст.189 ЦК України, продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.

За ст. 775 ГК України, право власності на плоди, продукцію та доходи, отримані в результаті користування річчю, переданою у найм, належить наймачеві.

Відповідно до п. «Б» ч.1 ст. 95 ЗК України, землекористувач має право на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Зустрічається два різновиди предметів позовів у зв’язку з даною проблемою:

визнання права власності на посіви (незавершене виробництво) сільськогосподарських культур на певних земельних ділянках;

стягнення збитків, завданих неправомірними діями по заволодінню посівами, у вигляді неотриманої вигоди від реалізації врожаю.

Практика вирішення даних суперечок різна.

Апеляційний суд Кіровоградської області в рішенні від 17 лютого 2015 року з справі № 22ц/781/19/15 (залишено без змін) вказав, що позивач-перший орендар неправильно вибрав спосіб захисту свого порушеного права, пред’явивши позов до відповідача-нового орендаря про визнання права власності на посіви (незавершене виробництво), а не позов про стягнення збитків внаслідок неправомірних дій нового орендаря по заволодінню посівами.

ВГСУ в постанові від 30 листопада 2011 року справі № 15/241-08 за позовом ФГ «AURUM» до ПСП «Обрій» прийшов до висновку, що за відсутності претензій власників землі – фізичних осіб – колишніх пайовиків на посіви, старий орендар не втратив права власності на виконані ним посіви (навіть при відсутності зареєстрованих договорів оренди). А оскільки новий орендар не довів своє право на посіви, то його позов про звільнення земельної ділянки не підлягає задоволенню до моменту збору врожаю озимої пшениці 2008 року. Через відсутність спору з фізичними особами – власниками землі не підлягає задоволенню і зустрічний позов старого орендаря про визнання права власності на посіви. Це цікавий приклад того, як суд поставив у пріоритет права на похідну річ – посіви, над правом на первинний об’єкт – земельну ділянку.

У постанові від 09 березня 2010 року у справі № 8/365-37/248-08 ВГСУ акцентував увагу на тому, що на момент подачі позову позивач-новий орендар повинен бути належним, тобто мати зареєстровані договори оренди. З урахуванням того, що реєстрація договорів оренди може бути тривалою, урожай буде зібраний старим орендарем, і проблема врожаю вирішиться сама собою.

Об’єкти права інтелектуальної власності
Є специфічні об’єкти авторського права – на сорти рослин і породи тварин.

Діє ЗУ «Про охорону прав на сорти рослин», стаття 39-1 якого встановлює, що майновим правом інтелектуальної власності на поширення сорту рослин є право його власника на поширення сорту та на дозвіл або заборону поширення сорту іншими особами.

Право на дозвіл або заборону поширення сорту полягає в тому, що без дозволу власника майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту рослин не можуть здійснюватися щодо посадкового матеріалу сорту такі дії:

а) пропонування для продажу;
б) продаж або інший комерційний обіг;
в) зберігання для будь-якої зазначених цілей.

Таким чином, для торгівлі насінням крім договорів поставки укладаються і ліцензійні договори, а селекційні підприємства як власники патентів, ліцензіати з ексклюзивним договорами повинні займатися відстеженням порушень своїх прав – і в цьому полягає захист їхнього активу, досить вартісного.

Можливо, через культуру ставлення до інтелектуальної власності в нашій країні, справ такої категорії розглядається небагато, в якості прикладу див. Постанову ВГСУ від 24 лютого 2015 року по справі № 912/3176/14.

На відміну від сортів рослин, захист прав інтелектуальної власності на породи тварин ускладнений через брак законодавчого регулювання. Статті 445-448 ЦК України хоча і декларують захист такого об’єкту, однак захист за умови державної реєстрації та/або видачі патенту є можливим, а механізм створений не був.

Висновки.

Захист активів в аграрній сфері має свої неповторні особливості, пов’язані в основному зі специфічними об’єктами прав та законодавчим регулюванням їх обігу. Працюючи в цій галузі, юрист досить глибоко вникає в технології виробництва, логістику – що по-своєму цікаво.

 
© 2018 Ілляшев та Партнери / Мобільна версія