укр eng рус est

Публікації

Останні новини
Відгуки
Chambers Europe

«Нещодавно фірма провела консультування з низки фармацевтичних справ. Багато хто погоджується, що ця команда «рухається в правильному напрямку, особливо вражає її робота у фармацевтичній галузі».

 

Посилення захисту інтересів кредиторів в світлі новацій ЦК України: питання відповідальності поручителів

01.02.2019

Олексій Христофоров, адвокат

Джерело: Юрист & Закон

4 лютого 2019 року набули чинності введені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» (далі – Закон № 2478-VIII) зміни до Цивільного кодексу України. Однією з істотних законодавчих новацій, запроваджених Законом (які зазнав чинний Цивільний кодекс), є зміни в частині обсягу відповідальності поручителя і припинення, власне, поруки як способу забезпечення зобов’язання.

Зокрема, відповідно до положень оновленої норми статті 599 ЦК України у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов’язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов’язання.

Згідно з новою редакцією статті 599 ЦК України, якщо в договорі поруки не встановлено термін основного зобов’язання або це момент пред’явлення вимоги, порука припиниться, тільки якщо кредитор не пред’явить позов до поручителя протягом трьох років з дня укладення договору поруки. А якщо зобов’язання виконуються частинами, термін поручительства обчислюється окремо по кожній частині.

У шість разів (з шести місяців до трьох років відповідно) збільшений термін для пред’явлення кредитором вимоги до поручителя.

Як відомо, норма про «автоматичне» припинення поручительства в результаті зміни забезпеченого порукою зобов’язання без згоди поручителя та/або непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, яке існувало до введення внесених Законом № 2478-VIII змін, дозволяла поручителям на цілком законних підставах уникати виконання прийнятих на себе зобов’язань, заперечуючи проти позовних вимог банків, або «переходити у наступ», звертаючись до суду з позовами про визнання договорів поруки та зобов’язань поруки припиненими.

Цікавим і точним в контексті піднятого питання є думка деяких вчених-цивілістів з приводу несправедливості зазначеної законодавчої новації в частині обсягу відповідальності поручителя з урахуванням того, що збільшення обсягу зобов’язання боржника призводить до погіршення його платоспроможності, і тому ймовірність залучення поручителя до виконання забезпеченого порукою зобов’язання перед кредитором, відповідно, збільшується.

Однак в даний момент можна констатувати, що з набранням чинності нової редакції Цивільного кодексу України ситуація для поручителів ускладнилася. Проте ми не схильні поділяти радість банкірів та колекторських компаній з приводу спрощення стягнення існуючих кредитних боргів за допомогою введених законодавчих новацій через суперечливості деяких положень Закону.

Зокрема, п. 2 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII передбачено, що Закон застосовується до відносин, які виникли після введення його в дію, а також до відносин, які виникли до введення його в дію і продовжують існувати після набрання ним чинності, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка застосовується виключно до договорів і угод, укладених після набрання чинності цим Законом.

Тобто мова йде про зворотну дію закону, і логіку законодавця (про мотиви не йдеться) в даному питанні зрозуміти досить складно. Наприклад, вказане положення прямо суперечить розпорядженню статті 58 Конституції України, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 09.02.99 у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення зазначеної норми Основного Закону (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, зокрема:

«У регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивності форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».

Викладене повністю кореспондується з положеннями чинного Цивільного кодексу України, відповідно до статті 5 «Дія актів цивільного законодавства у часі» якого:
– акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності;
– акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи;
– якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися таким, що втратив силу актом цивільного законодавства, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зазначене дозволяє припустити, що належним чином вибудувана правова позиція дасть можливість поручителям по існуючим зобов’язанням досить ефективно боротися з введеними законодавчими новаціями в судах.

 
© 2019 Ілляшев та Партнери / Мобільна версія