укр eng рус est

Публікації

Останні новини
Відгуки
Chambers Europe

«Нещодавно фірма провела консультування з низки фармацевтичних справ. Багато хто погоджується, що ця команда «рухається в правильному напрямку, особливо вражає її робота у фармацевтичній галузі».

 

Електоральна монополія. Як ігнорують вибір чверті українців

21.12.2017

Роман Марченко , Адвокат, Старший партнер

Джерело: Українська правда

В Україні сформувалася політична традиція – міняти виборче законодавство напередодні виборів. Яскравим прикладом є закон про місцеві вибори. Правила затвердили за три місяці до дня голосування.

А не так давно парламентарії прийняли в першому читанні проект Виборчого кодексу. За документ №3112-1 проголосували 226 нардепів.

Як показав результат голосування (набрано мінімум голосів), діючі депутати не сильно хочуть кардинально змінювати виборчі правила.

А виходячи з отриманої автором “інсайдерської” інформації, у другому читанні Кодекс швидше за все і зовсім підтриманий не буде.

Бажання парламентських фракцій законсервувати виборчі правила цілком зрозуміло. Той же 5% бар’єр дозволяє саме великим, в першу чергу парламентським партіям привласнювати голоси виборців політичних сил, які не змогли пробитися до Верховної Ради.

Судіть самі: на позачергових парламентських виборах у 2014 році партії, які пройшли до ВР, отримали голоси 77,5% виборців. Але оскільки багато партій не змогли подолати 5% бар’єр, голоси їхніх виборців розподілили пропорційно серед шести партій, які пройшли в Раду.

А це ні багато ні мало – 50 місць в парламенті, що дорівнює показнику партії-переможця – “Народний фронт”.

Після нехитрих математичних маніпуляцій “БЮТ” отримав додаткові 4 мандати, “Радикальна партія” – 5, “Оппоблок” – 6, “Самопоміч” – 7, “Народний фронт” і “БПП” – по 14!

Тобто існуючий 5% бар’єр серйозно спотворює результати реального волевиявлення українців.

Наприклад, в 2014 році в парламент не змогла потрапити “Свобода”, за яку проголосували понад 742 тисячі українців (4,71%). Також за парламентським бортом виявилися комуністи (майже 612 тисяч голосів), партія Сергія Тігіпка “Сильна Україна” з підтримкою більш 491 тисяча громадян, “Громадянська опора” Анатолія Гриценка – 489 тисяч голосів, партія “Лопата” – 418 тисяч виборців.

Виникає цілком обгрунтоване питання: чому ігнорується думка мільйонів українців, які фактично позбавлені можливості мати своїх представників у законодавчому органі?

Ситуація виглядає ще парадоксальніше, якщо проаналізувати результати голосування і обрання народних депутатів в деяких одномандатних округах.

Дуже показовим прикладом є обрання депутатом-мажоритарником Юхима Звягільського. За колишнього регіонала проголосували 1454 виборця. Цього виявилося цілком достатньо, щоб здобути перемогу.

В результаті, півтори тисячі жителів 45 виборчого округу Донецької області мають свого представника в парламенті, а майже 4 мільйонів прихильників невеликих партій – не мають.

Очевидно, що 5% бар’єр для потрапляння в парламент є дискримінаційною нормою.

У тому ж 2014 році було проігноровано електоральні переваги майже чверті українців. І ситуація повторюється кожні вибори.

Оптимальним вирішенням проблеми є повне скасування будь-яких бар’єрів для партій. Безумовно, подібні нововведення можуть привести до того, що народними депутатами стане дюжина популістів. Але зізнаємося собі, подібне трапляється часто-густо і сьогодні – досить хоча б побіжно переглянути списки “партійців” і “мажоритарників”.

Моя логіка проста: згідно з Конституцією, Верховна Рада налічує 450 народних депутатів. Проста арифметика показує, що якщо 225 “пропорційних” депутатів представляють всіх виборців, то один депутат – близько 0,44%.

Відповідно виключно такий бар’єр – “0,44% = 1 депутат” – відповідав би вимогам Основного закону України.

Скажімо, в Нідерландах цей поріг становить 0,67%, голоси просто діляться на всі місця в палаті, тобто прохідний бар’єр – саме 1 обранець. При такому підході зараз в парламенті були б, наприклад, по депутату від “Партії 5.10” і “Партії солідарності жінок”.

Задаюся питанням: що в цьому було б поганого? Адже очевидно, що потрібно давати можливість “маленьким” проявити себе. І, можливо, завтра вони перестануть бути маргіналами і принесуть нам всім користі більше, ніж сьогоднішні великі сили.

Варто відзначити, що згідно з рекомендаціями Парламентської асамблеї Ради Європи, процентний бар’єр для парламентських виборів не повинен перевищувати 3%. Тож не дивно, що один з найвищих відсоткових бар’єрів існує в малодемократічной Туреччини – 10%.

Примітно, що в Німеччині, як і в Україні, існував 5% бар’єр для потрапляння в Європарламент. Але в 2011 році Конституційний суд Німеччини визнав його недійсним. Після цього бар’єр знизили до 3%, але в 2014-му і він був визнаний судом неконституційним.

 
© 2018 Ілляшев та Партнери / Мобільна версія