укр eng рус est

Публікації

Останні новини
Відгуки
Chambers Europe

«Нещодавно фірма провела консультування з низки фармацевтичних справ. Багато хто погоджується, що ця команда «рухається в правильному напрямку, особливо вражає її робота у фармацевтичній галузі».

 

Претензійний порядок і наказне провадження

30.06.2016

Іван Стасюк, юрист ЮФ «Ілляшев та Партнери»

Джерело: Корпоративний юрист

Арбітражний процес вже ніколи не буде таким, як раніше. З 1 червня 2016 року в свої права вступить обов’язковий претензійний порядок. З’явиться новий інститут, що застосовується в судах загальної юрисдикції, − судовий наказ. Будуть відкориговані правила спрощеного судочинства. Що таять у собі новели?

Претензійна недоговореність

Відтепер цивільний спір може бути переданий до суду тільки після того, як його сторонами будуть вжиті заходи щодо досудового врегулювання, тобто не раніше ніж через 30 днів з дня подання претензії. Це стало можливим після внесення відповідних змін до ч. 5 ст. 4 АПК РФ. У той час, як раніше сторони могли «обмінюватися» претензіями лише якщо це було передбачено договором. Однак так і залишилося не зовсім ясно, чи можуть сторони взагалі виключити претензійний порядок і передбачити в договорі можливість звернення до суду без направлення претензії. В законі є лише застереження про те, що в договорі або законі можуть бути передбачені інший строк і порядок.

Це наводить на думку про те, що хоч якийсь, нехай мінімальний, але порядок повинен бути передбачений. На користь такого тлумачення свідчить нова редакція п. 2 ч. 1 ст. 148 АПК РФ: суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо встановить, що позивачем не дотримано претензійний чи іншій досудовий порядок врегулювання спору, за винятком випадків, якщо його дотримання не передбачено федеральним законом.

Однак навряд чи суди стануть дотримуватися такого вже суворого тлумачення зазначеної норми і, цілком очевидно, дозволять пред’являти позови без дотримання претензійного порядку, якщо необхідність його застосування скасована договором.

Здається, що будь-яких серйозних підстав обмежувати договірну свободу шляхом заборони на виключення претензійного порядку, немає. Крім того, зазначений порядок може бути не скасований, а скоригований за строками (наприклад, шляхом встановлення меншого строку очікування відповіді) або по порядку його здійснення.

Оскільки в законі немає конкретного порядку направлення претензії, то сторонам краще погодити його безпосередньо в договорі, із зазначенням адреси і способу її направлення.

Якщо в договорі на цей рахунок немає будь-яких спеціальних умов, претензію слід надсилати на адресу місцезнаходження відповідача, відомості про яку містяться в ЄДРЮО або ЄДРІП. Такі відомості завжди можна знайти в загальному доступі.

Позивачу не потрібно чекати отримання претензії, строк буде обчислюватися з моменту її відправки.

Закон замовчує про те, як слід чинити позивачу, якщо у відповіді на претензію відповідач його вимог не визнає.

У такій ситуації позивачу не варто чекати закінчення тридцятиденного строку і слід відразу звертатися до суду. Чекати сенсу немає, адже ним було вжито всіх заходів щодо досудового врегулювання, а відповідач, в свою чергу, вимогу не визнав, а значить, домовитися не вдалося і без судового розгляду тут вже не обійтися.

В принципі, позивач має право звернутися до суду при отриманні будь-якої відповіді, яка його не влаштовує.

Наприклад, якщо відповідач у відповідь на вимогу сплатити гроші просить надати йому відстрочку, яка для позивача є неприйнятною. При цьому він не зобов’язаний починати листування, йти на компроміси – теж. Сміливо можна подавати позов.

Невирішеним залишається питання про те, як слід вчинити суду, якщо претензія направлена, але позов вже пред’явлений, а строк, відведений для отримання відповіді, поки ще не закінчився.

Якщо порушення строку є незначним (позов пред’явлений за кілька днів до закінчення строку), то такий позов повинен бути прийнятий до провадження. У попередньому судовому засіданні суд зможе з’ясувати, чи направив відповідач будь-яку відповідь на претензію, адже строк очікування відповіді до моменту проведення першого засідання вже закінчиться.

Якщо з’ясується, що відповіді не було або відповідач не визнав вимогу, суд розглядає позов по суті. Якщо ж відповідач відреагував на претензію і задовольнив вимогу, то судові витрати, понесені ним у зв’язку з передчасним порушенням справи, мають бути покладені на позивача.

Суди вказують, що подання позову до закінчення строку очікування відповіді на претензію не є підставою для його залишення без розгляду (постанови ФАС Північно-Західного округу від 30.10.2013 у справі № А56-19778/2013, АС Західно-Сибірського округу від 11.03.2015 № Ф04-15806/2015 у справі № А67-3998/2014).

У той же час позивач при поданні позову повинен діяти добросовісно. І якщо він був поданий лише через кілька днів після направлення претензії, то позивач не може вважатися добросовісним, а позов буде залишений без розгляду (Постанова АС Московського округу від 11.12.2015 № Ф05-17755/2015 у справі № А40-123718/15).

Недоговірні спори

Правило про дотримання претензійного порядку поширюється не тільки на всі позови, засновані на цивільних правовідносинах, а й на позови, наприклад, про стягнення безпідставного збагачення, повернення майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності або угоди недійсною, про стягнення збитків.

Однак не завжди відповідач, який отримав претензію, може її задовольнити. Так, оспорювана угода є недійсною внаслідок її визнання такою судом (п. 1 ст. 166 ЦК України), і сторони не можуть за власним бажанням визнати її недійсною.

Якщо всі сторони угоди згодні з тим, що вона підпадає під встановлені ЦК РФ підстави недійсності, вони можуть припинити правовідносини (розірвати договір) і відновити початкове становище. Однак якщо одна зі сторін не вважає угоду недійсною, то в такій ситуації направлення претензії стає непотрібною формальністю, що ускладнює звернення до суду.

Не виключено, що в майбутньому судова практика буде допускати пред’явлення позову без дотримання претензійного порядку, якщо він не зможе привести до позасудового розгляду спору.

Однак зараз закон зобов’язує позивачів направляти претензії у всіх справах, що виникають з цивільно-правових відносин, за винятком тих, що безпосередньо передбачені ч. 5 ст. 1 АПК РФ. Недотримання претензійного порядку спричинить за собою процесуальні ризики у вигляді відмови від розгляду позову.

Процедура винесення судового наказу

Відповідно до ст. 229.2 АПК РФ судовий наказ видається, якщо:

• вимоги стягувача виникають в результаті невиконання або неналежного виконання договору і засновані на документах, що встановлюють грошові зобов’язання, які боржник визнає, але не виконує. При цьому ціна заявлених вимог не перевищує 400 тис. руб.;

• вимога ґрунтується на вчиненому нотаріусом протесті векселя у неплатежі, неакцепті і недатуванні акцепту, якщо ціна вимоги не перевищує 400 тис. руб.;

• заявник пред’явив до боржника вимогу про стягнення обов’язкових платежів і санкцій. Загальний розмір грошових сум, що стягуються, не повинен перевищувати 100 тис. руб.

Визнаними боржником вимогами вважаються ті, за якими підписано акт звірки розрахунків, або є відповідь на претензію, з якої слідує факт їх визнання. Такі докази повинні бути додані до заяви про видачу судового наказу (п. 12 Постанови Пленуму ВАС РФ від 08.10.2012 № 62).

Позивач має право не подавати заяву про видачу судового наказу, а відразу пред’явити позов, навіть якщо розмір і характер вимоги дозволяє розглянути її в рамках наказного провадження.

Це підтверджується тим, що ст. 129 АПК РФ не передбачає такої підстави для повернення позову, як можливість розгляду вимоги в рамках наказного провадження. Про те, що можна пред’явити позов, минаючи заяву про видачу судового наказу, свідчить і судова практика (апеляційні ухвали Ставропольського крайового суду від 02.12.2015 у справі № 33-8828/2015 року, від 02.12.2014 у справі № 33-7143/2014).

Відкритим залишається питання про те, чи має позивач право включити в заяву про видачу судового наказу вимогу не тільки про стягнення основного боргу, а й неустойки або відсотків за користування чужими грошовими коштами.

В судовому наказі вказується розмір неустойки, що підлягає стягненню (п. 7 ст. 229.6 АПК РФ), що говорить про можливість пред’явлення такої вимоги в рамках позовного провадження. Однак слід враховувати, що її розмір не вказується в актах звірки і, відповідно, вимогу про стягнення неустойки не можна кваліфікувати як вимогу, яка визнається боржником.

Суди загальної юрисдикції часто схиляються до того, що вимоги про стягнення неустойки (і пені) не є безспірними, зокрема, у зв’язку з наявністю у відповідача права просити про зниження її розміру (Ухвала Приморського крайового суду від 17.11.2015 у справі № 33-10648/2015).

У боржника є 10 днів з моменту отримання судового наказу на те, щоб подати заяву (заперечення) про його скасування, звернувшись до суду, яким він був виданий (ч. 4, 5 ст. 229.5 АПК РФ). При цьому підставою для скасування судового наказу є сам факт подання таких заперечень.

Боржник не зобов’язаний надавати докази необґрунтованості вимог і тим більше мотивувати свої заперечення щодо видачі судового наказу.

Якщо з якоїсь причини зазначений строк боржник пропустив, він все ще може подати заперечення, але обґрунтувавши причини, які не дозволили йому зробити це вчасно. Також судовий наказ може бути оскаржений в касації (ч. 11 ст. 229.5 АПК РФ), де боржнику вже доведеться обґрунтувати незаконність винесення судового наказу. При цьому підставами для його скасування можуть бути тільки порушення норм процесуального права (ч. 4 ст. 288 АПК РФ, ч. 4 ст. 288.1 АПК РФ).

Касаційну скаргу може подати особа, яка не бере участь у справі, але чиїх прав та обов’язків стосується судовий наказ. Наприклад, кредитори у справі про банкрутство, що заперечують обґрунтованість вимог кредитора, підтверджених судовим наказом (п. 24 Постанови Пленуму ВАС РФ від 22.06.2012 № 35). Якщо суд встановить факт того, що судовий наказ зачіпає права третіх осіб, то він може бути скасований і в його видачі відмовлено (п. 4 ч. 6 ст. 229.6 АПК РФ).

 
© 2020 Ілляшев та Партнери / Мобільна версія