Дата публікації: 28 листопада 2014
Михайло Ілляшев, адвокат, керуючий партнер
Джерело: «Українська правда»
В Україні давно існує правовий механізм притягнення до відповідальності чиновників за корупцію.
Однак закони змінюються, а корупція не зникає.
Створення ще одного органу і прийняття чергових законів не вирішить цю проблему. СБУ, МВС та Прокуратура вже давно володіють необхідними повноваженнями.
Остаточна редакція законів про боротьбу з корупцією, що були прийняті Верховною Радою, ще не відома. Можливо, підсумковий документ буде істотно відрізнятися від опублікованого законопроекту.
Через просування подібних законів чиновники намагаються нав’язати суспільству думку, що зараз з корупцією не борються через нестачу нормативної бази. Це не так.
Окрім створення нового органу, закон вносить зміни до Кримінального кодексу. Зокрема, запроваджується кримінальна відповідальність за придбання чиновником майна, вартість якого істотно перевищує його доходи, або передачу ним такого майна близьким родичам.
Поняття «корупція» у нас і в цивілізованому світі трактується по-різному. Те, що в Україні називають корупцією, на Заході кваліфікується, як хабар або крадіжка.
Те, що називають корупцією у них, у нас не корупція. У них корупція – коли син чиновника навчається у вузі, який спонсорує компанія, що перемогла у тендері, проведеному державним органом, який очолює батько такого студента.
Щороку до нашої фірми звертається велика американська корпорація з анкетою стосовно того, що вони можуть робити в Україні у взаєминах з чиновниками. Там немає питань, чи можна дати гроші чиновнику або купити квартиру його дружині. З точки зору пересічного українця вони питають про невинні речі.
Наприклад, чи можна оплатити участь чиновника у конференції. Не гроші дати, а купити квиток. Чи можна надати чиновнику наукову літературу.
Від українських компаній таких питань не було ніколи.
